Щиро дивуюся Вам, пані Надіє. Позиціонуєте себе як об’єктивний журналіст, але чи так це? Для журналіста не складає проблеми знайти номер телефону колеги. То чому не передзвонили, довідавшись новини стосовно мене особисто? Натомість зателефонували моєму керівникові. І, за логікою його ж відповіді, є необ’єктивною, бо стали на бік однієї зі сторін. На це Вам вказала, коли зателефонувала, прочитавши Ваш матеріал (і слова «така ж, як ті, хто нас звинуватив» та «продажна» різні, тому надалі будьте точною, інакше можна зайти далеко).
Тепер стосовно моєї позиції, яку Ви не вважали за потрібне вислухати. Чернівчанці з народження мені болить за своє рідне місто. У ньому не все гаразд. І справа не так у Федорукові, як у законодавчій необмеженості терміну повноважень міського голови. Випробовування владою (особливо – владою довготривалою) витримують далеко не всі. Федорук, на мою думку, не витримав і симптоми з’явилися не сьогодні.
Своє ставлення до нього як до міського голови публічно висловила ще 2006 року на сайті buknews.сv.ua (матеріал “Чому я ніколи не буду голосувати за Федорука”). Точку зору з тих пір не міняла, ніколи її не приховувала, навпаки, відкрито декларувала (це можуть підтвердити хоча б чиновники міськради, серед яких сиділа і стояла під час сесійних засідань). Незважаючи на це, зауважень або претензій щодо об’єктивності висвітлення мною конфлікту у міській раді у редактора не було.
Тому неабияк здивувала відсутність мого прізвища у списку представників ЗМІ, яких журналісти 3 березня (за понад тиждень до підписів) запропонували депутатам включити до складу контрольних комісій із перевірки діяльності МТК “Калинівський ринок”, аеропорту itc. Для себе все зрозуміла, довідавшись, хто обдзвонював редакторів. Все-таки запитала свого про причини. Тим паче, що засідання, збори, ради і т.д. відсиджувала самотою. Прямої відповіді не почула.
Після цього була цілком свідома, що підпис вийде мені боком, адже самий факт звернення можна оцінювати (й оцінили) по-різному. Одні (як ось мій шеф) вважають це “стороною”, інші (я в їх числі) -захистом свободи слова. Гадаю, якби фігуранти інциденту були інші, від журналістських підписів в очах би рябіло.
Насамкінець – про заборону. Писати на політичні теми мені ніхто не забороняв. Мене лише усунули від висвітлення конфліктних подій у
міськраді. Мотиви Ви з’ясували, але Вас, на відміну від мене, вони навіть не насторожили. Якщо тавро поставлено, запідозрити у необ’єктивності можна за будь-що. За матеріал про подзьобані тротуари (а про дороги і поготів), про зсув на Барбюса, зрубані дерева, черги до дитсадків… Перелік нескінченний, та виникає запитання, а чи варто тоді взагалі що-небудь писати?
P. S. До речі, коли у минулу неділю зайшла до практично порожньої (бо вихідний день) ратуші на прес-конференцію міського голови, на превеликий подив зустріла одного з лідерів громадської ініціативи “Захистимо вибір чернівчан”, який з трибуни сесійної зали відкидав звинувачення у керованості. Чоловік так поспішав, що чи й відповів на привітання (обоє випускники однієї школи як-не-як). Цікаво, а чи підозрювали б мене у всіх смертних, якби підписала одну із його заяв?
Тепер стосовно моєї позиції, яку Ви не вважали за потрібне вислухати. Чернівчанці з народження мені болить за своє рідне місто. У ньому не все гаразд. І справа не так у Федорукові, як у законодавчій необмеженості терміну повноважень міського голови. Випробовування владою (особливо – владою довготривалою) витримують далеко не всі. Федорук, на мою думку, не витримав і симптоми з’явилися не сьогодні.
Своє ставлення до нього як до міського голови публічно висловила ще 2006 року на сайті buknews.сv.ua (матеріал “Чому я ніколи не буду голосувати за Федорука”). Точку зору з тих пір не міняла, ніколи її не приховувала, навпаки, відкрито декларувала (це можуть підтвердити хоча б чиновники міськради, серед яких сиділа і стояла під час сесійних засідань). Незважаючи на це, зауважень або претензій щодо об’єктивності висвітлення мною конфлікту у міській раді у редактора не було.
Тому неабияк здивувала відсутність мого прізвища у списку представників ЗМІ, яких журналісти 3 березня (за понад тиждень до підписів) запропонували депутатам включити до складу контрольних комісій із перевірки діяльності МТК “Калинівський ринок”, аеропорту itc. Для себе все зрозуміла, довідавшись, хто обдзвонював редакторів. Все-таки запитала свого про причини. Тим паче, що засідання, збори, ради і т.д. відсиджувала самотою. Прямої відповіді не почула.
Після цього була цілком свідома, що підпис вийде мені боком, адже самий факт звернення можна оцінювати (й оцінили) по-різному. Одні (як ось мій шеф) вважають це “стороною”, інші (я в їх числі) -захистом свободи слова. Гадаю, якби фігуранти інциденту були інші, від журналістських підписів в очах би рябіло.
Насамкінець – про заборону. Писати на політичні теми мені ніхто не забороняв. Мене лише усунули від висвітлення конфліктних подій у
міськраді. Мотиви Ви з’ясували, але Вас, на відміну від мене, вони навіть не насторожили. Якщо тавро поставлено, запідозрити у необ’єктивності можна за будь-що. За матеріал про подзьобані тротуари (а про дороги і поготів), про зсув на Барбюса, зрубані дерева, черги до дитсадків… Перелік нескінченний, та виникає запитання, а чи варто тоді взагалі що-небудь писати?
P. S. До речі, коли у минулу неділю зайшла до практично порожньої (бо вихідний день) ратуші на прес-конференцію міського голови, на превеликий подив зустріла одного з лідерів громадської ініціативи “Захистимо вибір чернівчан”, який з трибуни сесійної зали відкидав звинувачення у керованості. Чоловік так поспішав, що чи й відповів на привітання (обоє випускники однієї школи як-не-як). Цікаво, а чи підозрювали б мене у всіх смертних, якби підписала одну із його заяв?